  
  
Євген Гребінка
 
В історії кожної літератури ім'я того чи іншого письменника
нерозривно пов'язується з певним жанром, в якому саме йому випало
бути заспівувачем.В нашій літературі таким є, зокрема, Євген Гребінка, ім'я якого
насамперед асоціюється з початком нової української байки.
 
Народився Гребінка 21 січня (2 лютого) грізного 1812 року на
хуторі Убіжище, поблизу Пирятина, в родині небагатого поміщика,
відставного штабс-ротмістра.Початкову освіту Є. Гребінка здобув дома, а в 1825 році
вступив до Ніжинської гімназії вищих наук – одного з найкращих на той
час навчальних закладів України. В гімназії
існував гурток, де вирувало бурхливе літературне життя. Поряд з
гімназійною бібліотекою діяла приватна, організована в складчину
самими гімназистами. Обов'язки бібліотекаря ретельно виконував М.Гоголь.
 
Саме тут і почав писати Гребінка. Початкуючий поет
здобуває визнання в гімназії: наприкінці 1828 р. йому доручено
написати вітальні вірші до дня народження директора гімназії,
наступного року в класі він читає свої вірші.
Після закінчення 1831 р. Ніжинської гімназії та служби в
резервах 8-го Малоросійського козачого полку Гребінка переїздить
до Петербурга. Спочатку він влаштувався чиновником комісії
духовних училищ, а з серпня 1835 р. поєднує канцелярську службу з
викладанням російської словесності в Дворянському полку. В 1841р.
Гребінка переходить на роботу в 2-ий кадетський корпус. Одночасно
в інших військових закладах він викладає мову, літературу,
мінералогію, ботаніку й зоологію.У вересні 1848 р. його
представлено до високої нагороди. Але Гребінка не дочекався її:
3-го (15) грудня 1848 р, він помер від туберкульозу вчителем 3-го роду в
чині колезького радника. Згодом його тіло було перевезене в
Україну й поховано в Мар'янівці, поряд з рідним Убіжищем.
 
  
|           Ворона і ягня
 
Орлу схотілось попоїсти;
 Піднявсь угору птичий цар
 І вгледів відтіля, що край ставка овчар
 Онучі прати мусів сісти,
 Отара ж попаски подалась навмання.
 Орлу се по нутру; зложивши моцні крила,
 Опукою з гори – аж вітром зашуміло –
 Орел ушкварив на Ягня,
 Підняв його і геть потеребив за гору.
 І треба ж, що на сю пору
 Пило біля ставка дурне Вороненя.
 Страх полюбилося йому цареве діло,
 І думає: "Чому ж сього я не зроблю?
 Да не Ягня, я барана вхоплю".
 Дивлюсь – воно угору полетіло,
 Да й пущ» на шию барану
 І, кігті вплутавши йому у вовну сиву,
 Смикнулося нести, да ба? Вага не в силу:
 Баран важкенький і Орлу.
 Воно вже стямилось, мерщій би полетіло,
 Так із шерсті не виплутає ніг.
 Дурне моталося, поки овчар прибіг
 І гарненько йому обскубав крила,
 На іграшку дитині дав,
 Мабуть, Господь так світ создав,
 Що менший там не втне, де більший геть-то зможе,
 Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже,
 Щоб крилець хто не обчухрав!
  |  
 
  
Матеріал підготувала подруга Христина Андрусів (Івано-Франківський осередок)
 |   
 |