Павло Чубинський
Є в Києві священна адреса, яку повинен знати кожен
українець,- вулиця Велика Васильківська. 106, де колись під номером 122 стояв будинок купця Лазарєва, в якому жив
український поет, етнограф і фольклорист Павло Чубинський і в
вересні 1862 року написав слова пісні «Ще не вмерла України І
слава, і воля». Сталося це, як згадує земляк і побратим поета
Леонід Білецький, так: «На одній із вечірок громадян із сербами
в тому домі, де квартирував і Павло Платонович, співали хорову
сербську пісню... Чубинському дуже сподобалася ця пісня. Він
раптом зник, а згодом вийшов зі своєї кімнати з написаною ним
піснею «Ще не вмерла України і слава, і воля» на мотив сербської пісні. Тут же під орудою Павла Платоновича хор розучив цю
нову пісню в спільному піднесенні, і вона пішла добре».
А через рік у далекому галицькому селі Млини коло давнього
українського міста Перемишля (тепер на території Польщі) композитор о. Михайло Вербицький написав музику на слова Чубинського. І злинула ця горда пісня на крилах величної мелодії, і
об'єднала українців єдиною священною метою.
Чубинський Павло Платонович народився 15(27) січня
1839 року в містечку Борисполі. Закінчив 2-гу київську гімназію
та університет у Петербурзі. Там зблизився з Т. Шевченком. Після
університету їде в Україну й працює у київському приватному
пансіоні та в українській недільній школі, збирає фольклорні й
етнографічні матеріали, бере участь у діяльності Київської Громади. Та 4 листопада 1862 року за створення «возмутітєльной
пєсні» «Ще не вмерла...» його засилають до Архангельської губернії. Але й у чужому краї вчений розгортає значну наукову роботу. Коли ж повертається із заслання, то очолює велику експедицію по Україні. Матеріали її видає в семи томах (дев'яти книгах):
«Праці етнографічно-статистичної експедиції...». Створює Південно-західний (тобто Український) Відділ Російського Географічного Товариства, по суті першу наукову установу в Києві.
В історію України П. Чубинський ввійшов як видатний учений,
самобутній поет і великий патріот. Помер він 14 (26) січня 1884 р.
Поховали його в рідному містечку на Книшевому цвинтарі.
6 березня 2003 року Верховна Рада України повернулась до
історичного тексту Чубинського й затвердила його як Державний Гімн. Так національний славень Чубинського — Вербицького об'єднав усю Україну.
Михайло Вербицький
Рівно 140 років тому (1863 р.) український композитор
Михайло Вериицький написав музику до вірша поета Павла
Чубинського «Ще не вмерла України і слава, і воля» (хор до
вистави «Запорожці» - «Ще не вмерло Запорожжя»), і цей
хор став національним Гімном України.
«Ким є для нас Михайло Вербицький? Яке місце займає
він у розвитку нашої музики - запитував наш великий композитор Станіслав Людкевич ще в 1935 році. коли відзначалося 120-річчя від дня народження видатного музиканта, і
продовжував: - Оце питання, на які повинна б дати відповідь
кожна українська дитина... Михайло Вербицький - батько
галицької музики».
Ровесник Шевченка (Михайло Михайлович Вербицький
народився 4 березня 1815 року в селі Руський Явірник, тепер Польща,а помер 7 грудня 1870 року в селі Млини біля
Перемишля де і Похований. Він здійснив у ХІХ столітті подвиг
у галицькій та й у всій українській музиці.
Михайло Вербицький, священик на сільських парафіях,
почав творити коли в нас ще не було ні Миколи Лисенка, якого
називаємосонцем української музики, ні "Запорожця за Дунаєм"
Семена Гулака-Артемовського, ні "Вечорниць" Петра Ніщинського.
Він - наш найбільший після Дмитра Бортнянського духовний хоровий
композитор. Творець хорового стилю в Галичині, перший галицький
автор оперет (понад 10), перший наш сімфоніст ( 12 симфоній - увертюр)
Згадуємо М. Вербицького ще і як останнього композитора-гітариста. Він - автор музики до драматичних творів
«Чорноморський побит на Кубані» Я. Кухаренка. «Підгоряни», «Верховинці», «Галя», "Панщина", солоспівів.
Ім'я Михайла Вербицького світить нам із глибини віків
не тільки як ім'я великого композитора, що прямував духом
на тихі води і на ясні зорі, а ще й як символ відродження
нації. Його музика, в якій палає Божа іскра, пробила завісу
літ, заборони чужих імперій і вернулася до народу в славі
Державного Гімну. Вірні сини народу Михайло Вербицький і
Павло Чубинський написали його, як почували кров'ю
свого серця.
|