Необхідний матеріал для занять: кольорові олівці, ілюстрації костюмів, хат, подвір’я, страв.

Гутірка №1

         Сьогодні ми завітаємо до перлини України – Півдня. Широта і безмежність степів, мудрість Кримських гір, ніжність Чорного моря, куточок української землі де можна віднайти копії Італії, Греції та інших країн світу – це і є Перлина України.
До південного етнографічного району належать Запо­різька, Херсонська, Миколаївська, південь Дніпропетров­ської та Одеської областей, а також Крим. Південь, або Степовий етнографічний район можна поділити на три групи: південно-східна (Приазов' я), нижньоподніпровська, південно-західна.
Перш ніж досліджувати традиції і культуру цього краю, давайте спробуємо віднайти його на мапі України, та визначити на наших мапах у «Щоденниках мандрівників».
(Виховник спільно з юнацтвом визначають умовні межі Півдня на мапі України, після чого діти зафарбовують дану територію у своїх Щоденниках.)

         На Півдні є як височини так і низовини, гори. Але 40% території України займають степи, які саме й знаходяться на Півдні. Характерною особливістю Півдня є Кримські гори.
В степу переважають ковила, типчак, півонія, шавлія, полин, а з тварин – ховрах, полівка сіра, тхір степовий, перепілка, одуд, жайворонок.

Для Кримських гір характерна така рослинність: плющ, суничник дрібноплідний, граб східний, дуб, глід, ялівець, а з тваринного – олень кримський, козуля, голуб сизий, дика свиня, орел-білохвіст, чорний гриф.

Гра « Кавуни»
На майданчику – «баштані» кладуться різні речі, що виконуватимуть роль кавунів. Частина майданчика обводиться: то буде «курінь» для «сторожа». Бравши сторона, гравці ховаються по кущах, за деревами. Вибравши зручний момент, вони вискакують із схованок, біжать на «баштан» і «рвуть кавуни» вигукуючи:
-А ми рвемо кавуни, а сторож не бачить!
-Рву-рву кауни, діда не боюся!
- Поки дід прібіжить – уся каша збіжить!
При наближені сторожа гравці тікають і збігають із другого боку баштана. Баштанник ловить їх і садовить у курінь. Коли всі гравців буде переловлено, знову «саджають» кавуни, обирається новий сторож і набіги тривають далі.

Населення Півдня
Історичний розвиток південних теренів України, як і Слобожанщини, зумовив яскравий вияв різних культур – і кочових народів, і еллінської Середземноморської циві­лізації, і кавказців, і слов'ян. Тут поруч з українцями, білорусами, росіянами живуть болгари, серби, молдовани, греки, німці, вірмени, татари та ін. Проте переважає все ж українська традиція.

Зайняття населення Півдня
Господарство півдня переважно землеробське. Тут була поширена молотьба котком з допомогою диканів та гарманування. Садівництво займає значну частину південних земель, поширене також виноградарство, особливо на Миколаївщині й Одещині. Скотарство південних районів має багато спільних рис із східними регіонами: шкіряний одяг чабанів, гирлига, гаман, де зберігалися лікувальні інстру­менти, ножі, ріжки тощо. З сільськогосподарського транс­порту тут були поширені вози (підводи), а також гарба з високими бортами, що використовувалась для перевезення сіна або соломи, інших громіздких сільськогосподарських продуктів.
Через відсутність у степах прісної води тут мало кри­ниць. Тому в південних районах населення будує в кожному подвір'ї спеціальні ями для збирання дощової води, яка використовується для поливання городини. Дно і стінки таких басин (місцева назва) звичайно цементується. Це дає змогу зберігати чисту питну воду, яку привозять з інших районів. Часто в одному подвір'ї є по дві басини: для дощової та для питної води.

Гра «Повінь»
Діти утворюють коло, присідають і вдають, що сплять. Один з учасників («вартівник») ходить у середині, сторожує і кричить. «Повінь! Рятуйтеся!. Тоді всі розбігаються, шукаючи собі місце схову від повені (паркан, лавка, пеньок, горбок….). примостившись, перебігають з місця на місце, а вартівник намагається їх спіймати. Котру дитину спіймає, та стає вартівником.
Хто не знайшов для себе придатного місця, то йде на допомогу вартівникові.

         Гутірка №2
Гутірку варто розпочати з загадок, які пов’язані з хатнім вжитком.
1. Ходять, ходять, а в хату не заходять? (Двері)
2. Людей годую, а сама голодна,
Часом гаряча, часом холодна. (Піч)
3. На дірявім мості, танцювали гості. (Сито-борошно)
4. Стоїть дубина, на дубині соснина,
На соснині коноплина, а на коноплині глина,
А в глині капустина, а в капустині свинина. (Обід на столі)

Хати і подвір’я
Хати будувалися з товстими сті­нами, глибокими амбразурами для вікон і дверей, вкри­валися високими дахами з соломи або очерету. Причілки хат виходили на вулицю, тому вони найкраще оздоблю­валися розписом. На фронтонах встановлювався дерев'яний кінь (вершило) або голуб, в деяких районах – різьблене зображення змії, що є дуже архаїчним елементом у куль­турі південних українців. Подвір'я обгороджувалося кам'я­ними мурами, за якими було видно всі господарські будівлі: погріб із високим накриттям і дверима, плита (кабиця), на якій готували їжу влітку. Біля причілку хати обов'язково був квітник (палісадник), де росли мальви, нагідки, чор­нобривці, бузок.
В інтер'єрі хати значну роль відігравали домоткані доріжки (ряднинки), настінні килими, налавники, а також вишиті хрестиком і гладдю рушники; вікна прикрашалися мережаними фіранками, ліжка – вишитими і мережаними простирадлами, край яких виглядав з-під ковдри, а також вишитими подушками.
На Дніпропетровщині широко побутував декоративний розпис: всередині хати розписувалося все – комин, верхні фризи стін, припічок, навіть стеля. Дуже поширеним був також керамічний посуд.

Одяг Півдня
Одяг південного регіону України відзначається поєд­нанням найкращих рис народного вбрання з елементами міської моди. Так для пошиття одягу як чоловічого, так і жіночого, тут використовували переважно фабричні тка­нини, адже в цих районах не вирощувався ні льон, ні коноплі. Жінки носили приталені кофти з вузенькими комірцями або традиційні українські сорочки з пишно зібраною горловиною, дуже рясні й довгі спідниці з на­шитими на подолі декоративними смугами з плису, окса­миту чи атласу. Носили також вишиті або кольорові фар­тухи з фабричних тканин, безрукавки. Чоловічі сорочки були вишиті спереду, їх, як правило, заправляли в штани, тільки в Криму була поширена чоловіча тунікоподібна сорочка, що носилася поверх штанів. Верхнім одягом для чоловіків і жінок були пальта різного крою, з хутряними комірами, хоча також побутували й традиційні свитки, кожушки. Типовим чоловічим одягом став у XVIII – XIX ст. піджак, який тут називали твинчиком. Жінки також носили й плахти, але переважно як святкове вбран­ня, головним убором був шовковий очіпок, на який вдя­галася намітка, а пізніше хустка.