Цей регіон ще називають Центральною Україною, або Подніпров'ям (хоча остання назва може стосуватися всієї течії Дніпра). Тому точнішою назвою краще вважати саме Середня Наддніпрянщина. Мова йде як про Лівобережжя, так і про Правобережжя. Сюди належать південні райони Київщини й Чернігівщини, південно-західні райони Полтав­щини, північні Кіровоградщини, Черкащина та північно-за­хідні райони Дніпропетровщини. Це території, де найактив­ніше відбувалися процеси етнічного формування українців.
(Виховник спільно з юнацтвом визначають умовні межі краю на мапі України, після чого діти зафарбовують дану територію у своїх Щоденниках.)

Середня Наддніпрянщина завжди відігравала провідну роль у політичному і культурному житті України. Тут виростали значні центри торгівлі як внутрішнього ринку, так і зовнішнього, міцніли міста, що особливо вплинуло на розвиток матеріальної культури. Здавна ці терени Укра­їни були густо заселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі грунти, повноводі ріки.

Хати
Хати будувалися з дерева, каменю, очерету, лози, вкри­валися соломою, обмазувалися глиною. Широко застосовували фарби для створення чудових розписів на причілках хат, а також всередині: фризи, сволоки, печі. На Уманщині такі розписи були поширені ще на початку XX ст. Як і на Поділлі, в Середній Наддніпрянщині любили керамічний посуд, який виставляли у відкриті шафи. На Полтавщині будувалися хати з рундуками – своєрідними ґанками. Ча­сто вікна обмальовувалися різними візерунками, що ство­рювало надзвичайно барвисту картину поселення. Поде­куди залишалися хати-мазанки, глинобитні хати (в Хорольському та Миргородському районах Полтавщини). На Київщині ще до XIX ст. зберігалися хати з плетеними стінами, обмазаними з обох боків глиною – залишок три­пільської традиції. Лише з кінця цього століття почали ширше застосовувати новий будівельний матеріал – цеглу. Міські будинки не відрізнялися від сільських, проте з XIX ст. було запроваджено кілька указів уряду про до­тримання єдиного стилю в приватному будівництві.
На Подніпров'ї представлена майже вся різноманітність сільськогосподарських знарядь: плуги, соха, борона, воло­куша, мотика, серпи, коси, лопати тощо. Це свідчить про високий рівень плужного землеробства, який Україна ви­робила з давніх часів.

 Одяг
Жіночий одяг тут класичний: свита, юпка (верхній одяг типу довгої керсетки з рукавами), кирея, кожух, кохта, плахта, запаска. Чоловічий одяг: жупан, безрукав­ка, різного роду куртки. Ще до XIX ст. затрималися широкі козацькі штани – шаровари. Дівчата заплітали волосся переважно в дві коси; на Правобережжі, носили вінки зі штучних квітів як святковий або весільний головний убір, щедро прикрашаючи його стрічками.

Гра «Перстенець»
Діти сідають рядком і складають руки долонями докупи. Хтось один відходить убік, а котрась дівчинка затуляє між долонями перстенець (квіточку, листочок). Дитина, що відійшла, довертається, а гурт хором звертається до неї.
Гадуль, гадуль, гадулька!
Десь там моя зозулька
По полю літала,
Золоте пір'я збирала.
Вий, вий, завивай!
Дитина вгадує, у кого перстенець, і каже:
Ти, Оксанко, перстень дай!