 
На Україну Повернусь
Країно рідна! Ох ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки.
Їм страшно й радісно, якась надія мріє...
Так з вирію в свій край летять пташки...
(Леся Українка „Поворіт")
|
Щороку ранньої весни з Єгипту на далеку Україну летять табуни лелек. Вони
знають, яка доля вготована їм над білими горами, але знають також і те, що їхнє
лелече перелітне життя є не що інше, як безупинне вертання до своїх народжень, до
того, що назавжди залишається найріднішим. Хоч дорога далека, тяжка й кривава,
хоч багато з них не долетять. Не прилетять і не повернуться ніколи, але однаково
треба щоразу битися грудьми, крильми, через силу. У відчаяному клекоті
прориватися і прориватися і пробиватися до рідної ріднизни – і що там перешкоди,
перепони, небезпеки й чиясь зла воля!
І так триває уже тисячі літ. І щовесни знов прилітають до Дунаю, Дніпра й Дністра
лелеки, знаходять давні гнізда, ждуть своїх суджених і дають початки життю новому
і вічному.
|
(П.Загребельний. „Роксолана")
|
Український народ після втрати своєї державності 1240 року (Київську Русь
завоювали монголо-татари) аж до 1991 року (проголошення незалежності
України)змушений був пити гірку чашу поневолення. Нестерпне гноблення
іноземних поневолювачів гнало українців з прабатьківських країв шукати кращої
долі далеко за їх межами.
Нині розрізняють Західну і Східну діаспори. Однією з найдавніших є австрійська.
Історія її утворення сягає17 століття.
Рятуючись від утисків з боку австро-угорських і польських поміщиків та
капіталістів, масово став емігрувати трудовий люд з Південної й Західної України.
Перша групова еміграція почалася у 70-х роках. Їхали до Канади, Франції,
Аргентини, США та інших країн.
Нові хвилі еміграції викликали Перша світова війна, у 60-80-х роках 20 століття
емігрували за політичними мотивами. Серед них Яр Славутич (Канада), Н. Лівацька
Холодна, Євген Маланюк, Святослав Караванський. Богдан Кравців (США). Іван
Багряний (Німеччина) та ін.
Першим українським поетом у Канаді був Іван Збура (1860-1940), який приїхав з
Галичини до Альберти і тут і тут 30 грудня 1989року написав вірш „Канадські
емігранти":
Пречиста Діво-мати,
Не дай же нам погибати,
Бідним русинам !
Через море переплисти,
А тут в Канаді осісти
Допоможи нам !,
|
На території Канади організовані українські поселення з'явилися 1891 року.
Сьогодні тут проживає 1 мільйон українців. 35% вважають рідною мовою
українську, а в сім'ях нею розмовляють 23%.
Одним з найвизначніших письменників української Канади є Яр Славутич
(Григорій Павлович Жученко). Він народився 11 січня 1918р. на хуторі Жученки
Херсонської губернії. Ще підлітком Григорій став жертвою примусової
колективізації, брав участь у стихійних повстаннях 30-х років проти більшовицької
сваволі.
Йдучи у світ минаючи вітчизну,
Беруть на спомин у дорогу грізну
Пучок євшану чи дрібок землі,
Щоб на чужині, у добрі чи злі,
Вони серця потугою снажили
Зазнав і я тієї долі – сили,
Узявши в свій порожній гаманець
Чернеловидий, красний кремінець
Із підмурівка батьківської хати.
Який тепер я радий і багатий!
Зі мною в парі обходивши світ,
Мене зберіг той камінець – граніт.
|
Де б не був Яр Славутич, у якій би землі не жив, душею і серцем він завжди
залишався з рідною Україною. Ця синівська любов простежується в багатьох
поезіях, написаних поетом протягом 40-70-х років.
Не сумуйте степи! Я вернусь!
І замовкне жалоба чаїна.
Обійматиме Скитія! Русь!
І новітня моя Україна.
А рідну землю, що мене зродила
На боротьбу за життєдайні дні,
Я над усе люблю на чужині!
|
Вперше після довгої розлуки Яр Славутич побачить рідну Україну лише після 1990
року, коли настали нові часи.
Тоді кожен оглянеться і зрозуміє,
Що ця хата, цей шлях і цей обрій – це Мати – Земля
Що її ображати ніхто не сміє.
|
Іван Багряний – найвидатніший політичний речник першої хвилі еміграції з
Радянського Союз до Німеччини. У своїх поезіях (кн. „Золотий бумеранг" 1946)
стверджує одну дуже дорогу для еміграції істину: всупереч геноциду - людина жива,
Україна жива!
У вірші „Гуляй-поле" поет риторично запитує, за що плюндрують рідну землю? І сам
відповідає:
За те, що Ти дика була плідна,
Ясна, як червона калина,
За те, що Ти сонцю близька і рідна
І мила, як тая дівчина!
За те, що Ти в злиднях росла, а цвіла!
Що Волі вітчизною завжди була.
Грімлива, співлива Земле моя!
|
Сьогодні ми розповіли лише про окремих письменників української діаспори. Цей
список можна було б продовжувати й далі. Проте суть не в тому. Ми прагнули
показати те спільне, що єднало і єднає усіх, - синівську любов до своєї України, свого
народу.
Дорогі друзі! Сьогодні ми перегорнули лише окремі сторінки укр. літ. діаспори.
Збагнули. Що ж так міцно тримало і тримає цих людей на благословенній Богом
землі. „На Україну повернусь"... Ця пісня часто звучить в українському ефірі. Хтось
, як Яр Славутич, повертається в Україну, оскільки дочекався незалежності, а хтось,
як Іван Багряний, повернулися лише своїми творами.
Багато ще кому належить повернутися. Можливо, й нам колись удасться
спромогтися на власний некрополь у серці нашої Вітчизни – Києві, де буде поховано
кращих синів українського народу, яких історія розкинула по світах.
|
Матеріал підготувала подр. Наталя Темченко, Київський осередок
|
|
