Народився в місті Тулі в Московії 1904-го року у родині вчи-ько Миколи був росіянином,мати - українка.Б домі Павлушкових говорилось російською мовою. П"ять років навчання школи 2-ої за системою навчання в РСФСР/ Микола закінчив у Тулі,де до 18-го року життя.У 1921-му році,коли його батько ви­ка священика,Павлушков залишає родинний дім і виїжджає 7 до Києва. Восени 1922 року він вступає до Шевченківської школи, в якій навчається до весни 1923-го року. Закінчивши Шевченківську школу,Павлушков вступив до Ветеринарного Інституту. Одночасно він працював в Академії Наук в комісії громадських течій, під кервництвом Маяковського. Підставові знання про Україну і палку до неї любов Павлушков одержав від матері. Ще вдома,під впливом матері-починається формування його національного світогляду.
Політичним його вихованням керували академік Єфремов і проф. Дурдуківський - його родичі, б домі яких він перебунав у час його з Києві.
Мрією Павлушкова було віддатись дослідам історії школи на Україні. Незадовго перед арештом і ув'язненням він виконав наукову роботу про заслання Куліша. За пропозицією Чехівського зробив декілька перекладів_із  церковних книг і потім написав цікаву дослідницьку працю про дійсність Євангелія.
1929-го року Павлушкова заарештовано за участь в ор-ганізації СУМ. Вироком на харківському процесі був засланий в Сибір. Із заслання Микола Павлушков не повернувся.

На шляху до створення СУМ
Провід Київської Спілки середньошкільної молоді складався насамперед із учнів І Української гімназії ім. Тараса Шевченка.
Українські гімназії почали створюватися в Києві з літа 1917 року на противагу більшості російськомовних, вчителі яких чинили спротив введенню української мови та українських предметів. Гімназія ім. Шевченка, директором якої став визначний український педагог, професор Володимир Дурдуківський, відіграла важливу роль у вихованні покоління національно свідомої молоді. Педагогічний склад Школи творили талановиті вчителі-педагоги, було впроваджено передову методику, що ґрунтувалася на засадах самостійності, активності та творчості учнів.
Великою турботою для директора та вчителів було збереження молоді, а особливо випускників, від негативного впливу збільшовичених, русифікованих вищих шкіл та комсомолу. Вирішено було згуртувати колишніх учнів у товаристві при школі.
У травні 1923 року, за порадою Володимира Дурдуківського, група випускників створила об'єднання під назвою "Товариство Єдності і Згоди". Товариство об'єднало близько 60 осіб. Сходини ТЄЗу відбувалися щомісяця у приміщенні школи. Опікуном Товариства став директор; до Управи, що складалася із 5 осіб, належав Микола Павлушков, один з найактивніших членів ТЄЗу.
Товариство насамперед носило характер дискусійного клубу — кожен мав нагоду подискутувати про події, що відбувалися навколо, обговорити літературні, історичні та політичні питання.  Працювали драматичний, літературний та історико-філософський гуртки. В історичному гуртку не раз проходили гарячі дискусії на політичні теми — частина учасників була марксистських поглядів. Влаштовувались також літературні вечори  та екскурсії пам'ятними місцями України.
ТЄЗ повністю змогло проіснувати лише рік. У червні 1924 року стало відомо, що діяльність ТЄЗу привернула до себе увагу з боку владних структур. На сходинах розширеного бюро організації було констатовано той факт, що становище ТЄЗу стає небезпечним, адже воно не зареєстроване в державних органах, а тому фактично є нелегальним.
Генеральні збори припинили існування ТЄЗ, в той же час обравши тимчасове бюро в складі трьох осіб для підтримання зв'язків між колишніми членами. Тєзівці продовжували збиратися 1-2 рази на рік, востаннє — в лютому 1927 року під час святкування десятирічного ювілею Шевченківської гімназії. Цю зустріч, на яку з'їхалося багато колишніх випускників з різних міст України, використав, між іншим, Микола Павлушков для поширення СУМ.
Боротьба за душу української молоді — потреба створення підпільної організації молоді
Досвід із Товариством Єдності і Згоди показав, що в умовах більшовицького панування не могло вестися й мови про існування легальної української патріотичної організації. Також стала зрозумілою недоцільність творення організації виключно на базі однієї школи, яка б об'єднувала людей, незалежно від їх політичних поглядів.
А потреба протистояння комуністичному впливові, зміцнення солідарності націоналістично настроєної молоді, піднесення її духу — ставала все нагальнішою.
Українська історія в радянських школах подавалася у неймовірно перекрученому і спотвореному вигляді. Визвольні змагання 1917-20 років трактувалися не як національна боротьба між російськими більшовиками та українцями, а як "громадянська" війна бідних українців проти "буржуазних націоналістів", які прагнули продати Україну її ворогам. Всіляко дискредитувалася ідея самостійності держави, червона  ж Москва славилася як єдиний рятівник народу. Більшовиків (серед яких було лише 5% українців) називали визволителями, хоч "визволителі" уже з перших днів свого панування запровадили жорстокий терор, звірячі вбивства, масові пограбування, русифікацію. Усіх, хто боровся за незалежність України, було оголошено зрадниками народу і запроданцями на службі західних імперіалістів. Провідника визвольної боротьби Симона Петлюру змальовувалося в найчорнішому забарвленні.
З метою безпосереднього впливу на молодь та поширення серед неї комуністичних ідей у 1919 році було створено Всесоюзну Ленінську Комуністичну Спілку Молоді (ВЛКСМ). Перші кроки комсомолу ознаменувалися боротьбою за "Владу Рад" у війні 1917-20 років, потім — допомога  партії у грабуванні селян під час продрозверстки, руйнування церков, організація комун та колгоспів, розкуркулення... Комсомольців виховували в атмосфері ненависті до "класових ворогів", войовничого атеїзму та загальної підозрілості; у їх середовищі панувала зневага до національних традицій, доноси. Комсомол був кузнею, де гартували слухняних виконавців протилюдської політики партії. З кожним роком ряди  комсомольців  поповнювалися, адже членство у ньому давало чималі привілеї — без рекомендації комсомолу  не можна було вступити до вищої школи чи зробити професійну кар'єру.
З огляду на все вищесказане стає зрозумілим, що перед українськими патріотами постало нелегке завдання — створення нелегальної організації, що виступила б на боротьбу з облудними ідеалами комсомолу за душу української молоді.