|
Вишкіл у Києві
Київ зустрів нас не дуже блакитним небом та
порожнім пероном. І повідомленням на телефон – „Вам треба бути на вул.
Ярославів вал ,9”. Ми з подругою Людою були трохи здивовано –
шоковані – про цю вулицю обидві чули вперше. І не тільки ми: моя
подруга – киянка та її чоловік теж про неї не знали. Потім нас
зустріли „Крилаті” 70-х років, які були в руках у СУМівців з
Івано-Франківського та Калушського осередку. Тепла київська домівка,
серйозні й заспані СУМівці на широких канапах, друг Голова – теж трохи
сонний, чай „Хвилинка” від калушських СУМівців. Коротенька мандрівка
Києвом, проведена другом Святославом. Знайомство з подругою Світланою
Вербовою, потім – з подругою Нелею Лавриненко та подругою Юлею...
Та з усіма учасниками тренінгу з різних осередків.
Сказати, що субота для всіх виявилась важким днем –
нічого не сказати. Страшенно хотілося спати, дрімати чи хоча б лягти,
але ми вчилися, отримували багато корисної інформації, такої необхідної
для роботи з юнацтвом. В перервах – бавилися, що трохи розганяло кров
та дозволяло вийти з напівсонного стану.
Після обіду, який нам готувала мати двох СУМівців,
працювати стало ще важче. Зате усі отримали ну просто суперовий
подарунок – по закінченню суботньої частини тренінгу – прогулянка
Києвом та розміщення на ночівлю у домівках київських СУМівців
(у родині Юрченків та Підмогильних), київській домівці та київських
подруг.
Недільним ранком, таким холодним в порівнянні з
вчорашнім, ми усі, хто звідки, добиралися до центру „Ярослава”,
минаючи великі калюжі, болотяні озера та насолоджуючись таким весняним
ароматом яблуневого та аличевого цвіту. Перші туристи вже знимкувалися
біля „Золотих воріт”, продавці відкривали свої кіоски, києвляни йшли
на Службу Божу (принаймні, хочу на це сподіватись), а я з Тасею,
Русланою, Оксаною, Веронікою та Людою, випадково зустрівшись, йшли
разом на вул. Ярославів вал,9.
„Ярослава” зустріла нас...порожніми залами. Тож ми
собі зручненько повсідавшись та повлягавшись на кріслах – диванах,
попивали гарячий чай-каву з печивом „ТопленоЕ молоко”.
Подруга Неля Лавриненко принесла вервиці, а подруга
Оксана з новоствореного Стрийського осередку навчила правильно на ній
молитися. І вже усі трохи відпочивши та втихомирившись, були готові
до отримання нових знань.
На відміну від попереднього дня, було веселіше та
легше сприймати усю інформацію (думаю, що не лише мені), бо були таки
виспані. Окрім того, була присутня „практична частина” вишколу у
вигляді дівчинки з молодшого юнацтва Олесі з рою подруги Нелі
Лавриненко. Все, чого нового дізнавались, одразу „практикували” на
Олесі, і я не впевнена, хто отримав більше задоволення.
Цікавим моментом недільного дня стало ліплення з
якогось такого собі пластиліну, який має суперові кольори, не прилипає
до рук, є дуже приємним на дотик та ще й намертво застигає за 1 добу.
І ми так забавились, що не треба було вже ані прогулянок Києвом, ані
чаю, ані печива та цукерок, ані нових знань. Однак, подруга Юля була
впертою і, ну просто колосальними зусиллями, повернула нас до роботи.
По завершенню тренінгу усі отримали дипломи-сертифікати,
диски з записами суперових мультиків та роздруківку вірша „Все так не
буде”. Ну і, звичайно, багато корисних та нових знань, знайомство з
„Новими” СУМівцями та зустрічі із „старими”, багато веселих емоцій та
ще купу всього, що можна заховати до серця та тримати його там міцно
й іноді переглядати.
І от, коли вже в потязі ми з подругою Людою
позалазили в свої спальники, мені стало шкода, що, напевне, я все ж не
зможу побувати на літньому Кумівському, а в голові заспівались слова
„Все так не буде! Все так не буде!” і я, загорнувшись в мішок –
перинку, подумала: все так не буде!
П.С. дуже хочу подякувати подрузі Нелі Лавриненко
та подрузі Юлі за організацію та проведення тренінгу, подрузі Світлані
Вербовій за участь і дуже хороші рекомендації та пояснення, а також
усім друзям – СУМівцям, які не полінувались, не економили грошей та
часу, а все ж приїхали до Києва, щоб вивчити нове чи нагадати старе!
П.П.С. ще, наостанок, хочу додати, що „Ярослава” то
така собі домівка – рукавичка, і чого в ній тільки нема – і
центральний офіс ОУН-УПА, і МНК, і КУНу, і кімнати для проживання
учасників делегацій чи з’їздів, і кімната – конференцзал, і нарешті,
кімната – кухня, з такою незвичайною затишною та делікатною в
світло-жовто-зелено-червоно-блакитних тонах ліпкою на стінах та
стелі...
п. Леся Голик
|
