Після народження дитини батьки навіть не помітили, що щось змінилося у їхній сім’ї. Всі стомлені і не дуже хочуть щось міняти у повсякденні. Але завжди, коли старший син повертається додому, мама віддає йому всю свою ніжність. А тато її підтримує.

Якось мама Ірина зайшла побажати доброї ночі і сказала синові:
– Милий, ми так рідко бачимося, а ти ніби не хочеш мене бачити.
– І не хочу, - байдуже відповів хлопчик.
– На добраніч, - сумно мовила мама.

Віталій заснув, а в маминій кімнаті горіло світло до півночі. Маленький Тарасик (так назвали молодшого сина батьки) усе це бачив, але нічого не міг сказати, бо ще не вмів говорити. Але він міг проникати в душу людини. На ранок батьки вирішили поїхати разом із синами до церкви, аби просити поради у священика. Віталію цієї ночі приснився Бог, але він не знав, як це розтлумачити. Після походу до церкви він насмілився розповісти про цей свій сон. Відтоді хлопчик дуже змінився на краще. Мама була дуже щаслива. А одного разу, в день народження Тараса, коли він уже вмів говорити, молодший син сказав:
– Я вдячний батькам, але моя домівка на небі. Моя місія виконана.
– А що це була за місія? – запитала здивована мама.
– Мене послав Господь, аби зробити вас щасливими і помирити із сином.
– До побачення! – почув він услід.

А на небесах його вже чекав Бог. Душа отримала орден. Ось так!