Літо. Теплий червневий вечір сповив весь Тернопіль. Я вже збирався йти додому відпочивати від іще одного чудово проведеного дня...

Аж тут у дворі я побачив хлопця, який пильно дивився на захід сонця.

– Привіт, - привітався я.
– Привіт, - несміливо відповів хлопець.
– Тарасе, це ти?! – захоплено вигукнув я.
– Звідки ти мене знаєш? – здивувався він.
– Та так...
– Скажи, будь ласка, де це я опинився?
– Ти зараз у місті Тернополі, яке знаходиться в західній частині Незалежної Соборної України. Через наше місто протікає річка Серет, на якій утворено прекрасний став, який є окрасою міста. По ставу курсує катер, який перевозить людей, а також є плаваючий фонтан. Тернопільщина багата на працьовитих і талановитих людей, яким не байдужа доля нашої України. У нас є багато дитячих садочків і шкіл. Я навчаюся у школі №22. У нас є також багато парків і скверів, які прикрашають місто і роблять його ще красивішим.

Тернопілля багате на історичні й архітектурні пам'ятки, замки і палаци: Вишневецький палац, Збаразький, Бережанський та багато інших замків. Славиться на всю Україну Почаївська лавра і Зарваницький духовний центр.
На Борщівщині є багато карстових печер: Кришталева, Угринь, Джуринська, Озерна, Млинки, Вертеба, Оптимістична, які ми недавно відвідували усім класом і переконалися у їх красі.

– Безмежно вдячний, ти мені дуже допоміг.

Аж тут знявся шалений вихор, підхопив Тараса і зник. Я не міг повірити сам собі, що розмовляв з Тарасом Шевченком, який в його майбутньому стане великим поетом і художником.